ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

«В 2003 році, не узгодивши з Міністерством культури і мистецтв України та Шевченківським національним заповідником можливість будівництва сучасної церкви на заповідній території, Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка звернулося до українців всього світу з ініціативою про будівництво надбрамної Кобзаревої церкви біля Шевченкової Гори-Могили, самі визначаючи місце її побудови: спершу біля західного підніжжя Чернечої гори, пізніше - біля головного входу на неї, а в 2005 році - в районі архітектурно-меморіального комплексу сходжень.

Та Шевченківський національний заповідник як пам’яткоохоронна і природоохоронна інституція у своїй діяльності керується виключно вітчизняним та світовим законодавством, яким не допускається будівництво нових об’єктів на території заповідника. І лише, згідно з „Ризькою хартією з автентичності та реконструкції історичних об’єктів у контексті збереження культурної спадщини” (2000 р.) у виняткових випадках допускається лише „реконструкція культурної спадщини, втраченої в результаті стихійних чи спровокованих людьми лих... коли для історії та культури відповідного регіону конкретна пам’ятка становить надзвичайну художню цінність, має символічне значення чи особливо важлива для збереження історичного середовища”.

Саме такою втраченою пам’яткою для українського народу і є козацька церква Покрова Пресвятої Богородиці, яка стояла у 18 ст. в урочищі Монастирок, біля західного підніжжя Чернечої гори, тобто на території сучасного Заповідника.

Тому, щоб якнайкраще втілити прагнення численних шанувальників Тараса Шевченка, котрі з великої любові до поета пожертвували кошти на Тарасову церкву, і водночас не допустити порушення пам’яткоохоронного законодавства, - Шевченківським національним заповідником було запропоновано голові Всеукраїнського товариства „Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павлу Мовчану замість будівництва сучасної надбрамної церкви відтворити всеукраїнською громадою в урочищі Монастирок (на узвишші за пам’ятним знаком українському гетьману Івану Підкові) багатостраждальну козацьку церкву Покрова Пресвятої Богородиці, яку тричі зводили, розбирали і переносили в часи панування в цих краях і Речі Посполитої, і Російської імперії, і за радянських часів і яку бачив у 1859 році під час останньої подорожі в Україну Тарас Шевченко. Відновлену завдяки Шевченку козацьку церкву, яка є невіддільною частиною історії Чернечої гори, наш народ з повним правом зможе назвати Тарасовою, відчуваючи свою причетність до її відродження.

Ця церква відкриє нашому народові тисячолітню історію Тарасової гори. Віднайдені в архівах України, Росії та Польщі документи (універсали, Жалувальні грамоти царів, Привілеї королів, картографічний матеріал тощо) розкривають досі маловідому сторінку нашої минувшини та підтверджують існування в цих місцях стародавнього Канівського монастиря, в якому на Чернечій горі було поховано ще у 1578 році прах славетного гетьмана Івана Підкови, страченого у Львові. Монахом цього козацького монастиря був гетьман Яків Шах, похований тут, а останки гетьмана Самійла Кішка були перевезені на Чернечу гору з північної Лівонії ще в 1602 році. Не випадково Боже провидіння незадовго до смерті привело на ці гори у пошуках місця для власної хати і Тараса Шевченка, а в травні 1861 року він знайшов тут вічну оселю. То невже цей храм не гідний того, щоб він був відроджений всією нашою Всеукраїнською родиною як Всенародна Кобзарева церква?

Покровителями Канівського козацького монастиря в 17 ст. були такі гетьмани, як Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, про що свідчать їхні універсали-привілеї, котрі зберігаються в архівах України. Цей козацький монастир був дощенту спалений у 17 ст. Та завдяки гетьману Івану Мазепі його востаннє було відроджено у 1701 році біля Чернечої гори. На території монастиря була дерев’яна козацька церква Покрова Пресвятої Богородиці, зображення якої, на щастя, збереглися в архівах України, Росії та Польщі. Це малюнки, створені видатним французьким культурним діячем Жаном-Анрі Мюнцом (1781, 1783 рр.) та близьким другом Тараса Шевченка, виконавцем його Заповіту художником Григорієм Честахівським (1861 р.).

Тому, маючи такі унікальні науково-документальні підтвердження, хранителі Шевченкової могили, з самого початку запропонували керівництву Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка спрямувати оголошену ними акцію „Збудуймо Кобзареву церкву” на відродження українцями козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці, існування якої підтверджено документами і матеріалами, а не на спорудження надбрамної, якої тут ніколи не було.

Шевченківський національний заповідник як пам’яткоохоронна інституція, створений ”з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища”, не може допустити порушення багаторічної традиції українського народу – прагнення максимально зберегти це місце таким, яким його бачив Тарас Шевченко. Саме ця традиція щодо охорони Української Святині як пам’ятника тисячолітньої історії, культури та природи національного і світового значення підтверджена чинним законодавством. До того ж, Тарасова гора і сама є також храмом, в якому вже півтора століття лунає Шевченкове слово, що скликає до себе українців, консолідує їх як націю та допомагає кожному звести храм у власній душі.

Хранителі Шевченкового меморіалу і численні шанувальники поета переконані: відродження всеукраїнською громадою саме козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці допоможе об’єднати Україну навколо ідеї соборності і незалежності нашої держави, що є найвищим заповітом Тараса Шевченка своєму народу.

Та напередодні 195 - річчя з дня народження Великого Кобзаря було повідомлено приголомшуюче рішення: будувати не лише козацьку церкву, на тому місці, де вона стояла, а й надбрамну, перед Тарасовою горою (для цього довелося б демонтувати частину комплексу сходження). Це змінить споконвічний вигляд Чернечої гори, яка з боку Дніпра має вигляд великого могильного кургану. Цей образ Національної Святині, зберіг український народ ще з дня поховання на ній Тараса Шевченка. Він навіки зафіксувався і в душах мільйонів паломників.

В усьому світі до збереження таких пам’яток ставляться з великою повагою, прагнуть передусім зберегти їхню автентичність. Адже такі місця – це найвища духовна цінність кожного народу.

Позицію Заповідника щодо відтворення лише єдиної козацької церкви підтримало Міністерство культури і мистецтв України, Всеукраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури, Всеукраїнська асоціація музеїв, Молодіжне відділення Національного екологічного центру України, громадські організації, тисячі паломників Шевченківського Меморіалу та канівці, які відчувають свою причетність до збереження усипальниці Кобзаря.

Віримо, що український народ, який майже півтора століття оберігає могилу Тараса Шевченка як національну Святиню, розділить позицію Шевченківського національного заповідника і назавжди збереже незмінним образ Великої Шевченкової Гори-Могили».

Прес-служба Черкаської регіональної організації пропонує долучитися до обговорення питань піднятих у зверненні та надавати свої пропозиції на сторінках сайту Черкаської регіональної організації Народної Партії

Адміністрація сайту