ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Вибір написати про жінку – народницю Людмилу Миколаївну Тетьору був зовсім невипадковим. Минулого року довелося побувати на урочистостях з нагоди 80-річчя сільгосппідприємства «Світанок», що у Кам’янському районі на Черкащині. І вже тоді кинулося у вічі, як переповнений зал поважних сільських трудівників позитивно реагував на звернення до них свого керівника, з якою теплотою і чуйністю вона розповідала про односельчан, їхні здобутки, як піднесла їм у першу чергу найбільший і найпишніший коровай і майже всім присутнім подарунки. А ще було приємно спостерігати, як по закінченні св’ята розчулені і окрилені люди, сповнені гідності несли додому отриманий заряд поваги до них.

Людмила Миколаївна вважає себе по-справжньому щасливою жінкою. Ні, вона зовсім не почуває себе командиром, який направо і наліво роздає наряди, карає і милує. На перший план вона ставить почуття любові, насамперед у сім’ї - у неї чудовий чоловік і дві доньки, які в усьому розуміють маму і підтримують її. «Але у сім’ї, впевнена загальновизнаний керівник, старшим має бути батько». Простір будівничої любові вона поширює як на членів колективу свого господарства та їхні сім’ї, так і на жителів сіл Лебедівки та Копійчана, де нині мешкає 541 жителів. Всі знають, що Людмила Миколаївна не відмовить ні в пораді, ні в допомозі. «Коли посваряться, каже вона, то буває і вночі іду мирити, багатьох запрошую до себе на співбесіду один на один і домагаюсь злагоди. У будь-яку пору року, вдень і вночі машина з мого двору завезе хвору людину до лікарні. Ми живемо тут як одна родина».

До честі лебедівців вони не наламали дров із поспішними реформами, зберегли багатогалузеве господарство. Окрім рослинництва тут утримують корів, свиней, молодняк великої рогатої худоби, робота організована у дві зміни. Але податкова і кредитна політика, практично відмова держави підтримувати виробників сільгосппродукції спочатку призвели до зневіри людей, породили бажання окремих пайовиків відхопити хоч щось для себе.

За результатами господарювання у 2000 році для «Світанку» настала повна темрява – в касі пусто, кредити і зарплати не виплачені, поля не орані. Два дні вирували збори членів товариства, аж поки колишній керівник господарства, який виріс до начальника управління Держкомзему в  області Володимир Білик, не переконав обрати їх ватажком Людмилу Тетьору. До цього  вона уже  працювала економістом, головним бухгалтером, знала і людей, і проблеми товариства.

«Пережити довелось багато, згадує Людмила Миколаївна. Домокловим мечем висів  720-тисячний борг  перед банком, а головне потрібно було змінити ставлення людей до праці. Тепер я ручаюсь за кожного, хто працює в господарстві» Вона вважає, що успіх саме в останньому. Бо сьогодні господарство єдине в районі, що обходиться і без кредитів, і без інвесторів.

«Охочих зачепитись тепер за землю, щоб потім привласнити її, каже вона, тепер багато. Але при надійній колективній відповідальності, ми й самі здатні дати собі раду. Не сподіваємось ми і на державу, тільки б не заважали та ціни на сільгосппродукцію щоб були прогнозовані. У минулому році ми зібрали  по 103 центнери кукурудзи з гектара, по 40 центнерів пшениці, 28 центнерів соняшника. Маємо віддачу і від тваринництва. Зараз капітально ремонтуємо ферми, побудували водогін, вставили пластикові вікна, вже наполовину змонтували молокопровід. А попереду ще планів і планів. Наша Лебедівка і так, як квітка. Село газифіковане, всі вулиці заасфальтовані, є млин, пекарня, лазня, парк, а ми хочемо посадити ще й пальметний сад, продовжити реконструкцію храму, ФАПу, школи , збільшити кількість місць у дитсадку. І хоч юридично частина цих об’єктів не знаходиться на балансі господарства – усі вони наші, бо потрібні громаді».

Після розмови з Людмилою Миколаївною ми побували на виробництві, у соціальних закладах. І всі, з ким зустрічалися, відзначали її людяність, уміння мислити по-діловому, масштабно.

Людмила Володимирівна Запісочна, директор загальноосвітньої школи.

Школа у нас одинадцятирічна. І хоч у ній 52 учні, наші випускники протягом останніх років показують  найкращі знання при тестуванні в районі і області, успішно поступають до вищих навчальних закладів, навіть столичного рівня. Статус одинадцятирічної, міні-котельня, вікна, двері, огорожа, технічне обладнання – все то вклад Людмили Миколаївни. Вона наполягла, щоб наші вчителі і діти були представлені на Дошці пошани господарства, вона ж ініціатор свята родини, яке ми щорічно проводимо у школі. Загалом, жодна вагома справа без її участі не обходиться.

Василь Іванович Козоріз – сільський голова.

Все робимо разом. Нинішня зима не раз брала село у сніжний полон. І Людмила Миколаївна без моїх  прохань з шести годин ранку організовувала очищення вулиць, щоб дітки могли піти нормально у школу, дитсадок, а дорослі на роботу.

У грудні у сільради  не вистачило коштів, щоб заплатити за газ , використаний  на опалення дитячого садку. Людмила Миколаївна розпорядилась негайно перерахувати 3 тисячі гривень, аби не допустити заборгованості і щоб діткам було тепло. А скільки зроблено нею, щоб реставрувати нашу церкву, збудовану, до речі, ще у 1843 році тодішніми власниками земель Красовськими. Ця церква пам’ятає сім`ю Давидових і композитора Петра Ілліча Чайковського, у якого задум балету «Лебедине озеро» зародився саме  у нашому селі.

Про нашу героїню можна говори  багато. ЇЇ діяльність високо поціновують у районі, бо, очолюючи фракцію Блоку  Литвина у районній раді і постійну комісію з питань бюджету, вона чимало зусиль докладає, щоб розв’язувати наболілі для кам`янчан проблеми. Словом, побільше б нам таких розумних, ділових і наполегливих берегинь і життя наше буде світлішим.

Микола Костецький