ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На початку 1990 р. вперше була дана політична оцінка національної трагедії, якою став для українського народу голод 1932-1933 років. Понад 60 років замовчувати таке лихо можна було тільки у тоталітарній державі.

У рамках форуму відбулось розширене пленарне засідання, круглі столи: ”Молодь та євроінтеграційні процеси” і „Болонський процес: всі „за” чи „проти”. Гості відвідали культурні заклади міста, побували на відпочинку в с.Сокирне і залишили Черкащину з приємними враженнями.. Це не могло не відбитися на стані збереженості першоджерел. Проте архівні документи, що вдалося виявити, розкривають причини голоду, називають конкретних його винуватців. Поповнити картину тих страхітливих подій допомогла людська пам'ять, яка зберегла спогади про ці події та імена тих, хто загинув під час Голодомору.

Що ж стало причиною голоду 1932-1933 років? Як розповідають архівні документи та матеріали, страшний голод був викликаний не примхами природи. Він був наслідком волюнтаристської сталінської політики на селі, мав конкретні соціально-економічні передумови. І у першу чергу, слід назвати колективізацію, завдяки якій і колгосп, і колгоспника можна було обібрати до останньої зернини. Другою причиною були надмірні плани хлібозаготівель, обсяги яких поступово зростали, а хлібозаготівельна кампанія 1932 р. досягла апогею.Певну уяву про становище на селі у цей час дає скарга жителя с. Свердликове Бабанського району від 20 квітня 1932 р.

Він писав голові Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) Г.І. Петровському: "Год тому назад мене сельская комісія викинула з хати, забрала в мене моє хазяйство, заключавшеєся з одної корови й лошаді, якою я обробляв землю, а корова кормила мою сім’ю: три десятини і хата, і три душі сім’ї. Больше ніякого імущества, як движимого, так і не движимого не мав..., був бедного состояния. Самі ледачі люди, які привикли за революцію ограбляти народ, якими грабежами не підняли государство, а розорили нетолько государство, но і весь народ — теперь вся земля стоїть необсіяною, бо сільські власті хліб весь забрали до фунта і ми погібаєм з голоду, народ падає от голода як солома, лошаді погибли. І коли лошадь здохла, то за цею падаллю являється народ по 50 душ, і давить один одного, щоб захватить хоч кусочок дохлої лошаді...”

Такі листи надходили не тільки до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і його голови, а й інших вищих органів влади. Люди звертались до обласного і районного керівництва, до органів робітничо-селянської інспекції. Писали і до Й.В. Сталіна. Писали всі - колгоспники, одноосібники, середняки, студенти, учні. Скаржились на надмірні плани хлібозаготівель, свавілля місцевих керівників, на оподаткування, штрафи, висловлювали стурбованість станом колективного господарства, писали про голодування сімей.Писали, вірили, сподівались, чекали допомоги, захисту. В цих заявах і листах відбилася політика держави щодо селян, яка нарешті і привела до голоду.Як відомо, голод почався навесні 1932 р. Разом з тим, передвісники його з'явились ще у 1931 р., коли виконання плану хлібозаготівель затяглося до весни 1932 р., коли у селян в рахунок хлібозаготівлі забрали не тільки хліб, а й іншу сільськогосподарську продукцію. В українське село прийшов голод. Проте його вдалося зупинити. Прихід літа, своєчасна допомога відвернули поглиблення голоду. Селянам держава надала допомогу у розмірі 11,3 млн. пудів хліба.

Кульмінації голод досяг навесні 1933 р., закінчився наприкінці літа 1933 р. Найжахливіша ситуація склалась у березні-червні, коли у селян після суворої зими не залишилося ніяких продовольчих запасів. Держава ж практично ніякої допомоги не надавала. Більше того, упродовж 22 місяців селянам не видавали хліба на зароблені трудодні, а створені у колгоспах натуральні фонди — насіннєвий, фуражний, продовольчий було передано в рахунок хлібозаготівель.

Вичерпавши останні запаси продовольства, доведені стражданнями голоду до відчаю, люди стали вживати в їжу все, що можна і не можна було їсти. Спочатку їли кішок, потом собак, навіть щурів і мишей, потім кропиву, лободу, листя дерев. В селах стояла моторошна тиша - ні співів півнів, ні гавкоту собак, ні гомону людей. Одним з наслідків голоду стало трупоїдство та людоїдство.

Проте голод брав своє. Почалася масова смертність, причинами якої стали, як наслідки голоду, дистрофія і шлункові захворювання. Були села, населення яких вимерло повністю. Ці села вже не знайдеш на географічній карті Черкащини. Були і такі, де порожніми стояли більше третини хат.Ховати мертвих було нікому, на це у живих не вистачало сил. Тому часто ховали своїх близьких на городах і у погребах. По селу їздив возниця, йому було доручено збирати трупи і вивозити їх на кладовище, де була викопана велика яма, в яку скидали мерців, а іноді і ще живих людей. Скільки їх похованих живцем? А скільки таких, що знайшли в собі сили, щоб вибратись з цієї жахливої могили.

Безпосереднім свідченням голоду є статистичні відомості про природний рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, робітників ЗАГСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність. За владними вказівками та негласними інструкціями лікарі теж старанно приховували істинну картину смертності та її чисельність. Житель з с. Нечаївка Шполянського району Ф.П. Смагленко свідчить: "...Реєструвати смерть близьких до сільради майже ніхто не приходив, а часто й не було кому приходити. Доводилось записувати на основі повідомлень свідків чи інших людей. Бувало й так, що людину записували до книги реєстрації смертей, а вона ще була живою, а то й взагалі вижила.

До речі, про книгу реєстрації смертей. Вона дуже швидко кінчалась і доводилось просто вести список мерців. У графі "причина смерті” я писав: "з голоду”... Десь у квітні 1933 р. була одержана з району цілком таємна інструкція, яку після прочитання, без права робити нотатки, було повернуто до спецвідділу райвиконкому"...

Проте деякі державні службовці знаходили в собі мужність не додержуватись інструкцій і заборон. Завдяки їм відтворено дійсну картину голодомору по Смілянському району. З архівних документів стало зрозуміло, що апогею голод у районі досяг у червні 1933 р., коли померло 3194 людини. І це тільки в одному районі Черкащини. Протягом 1932-1933 рр. загинуло голодною смертю в Корсунь-Шевченківському районі 13521 чоловік, Лисянському — 12934, Христинівському — 24168, Черкаському — 20273, Смілянському — 8284. Але й ці цифри не зовсім точні. Сьогодні ще важко назвати цифру загиблих від голоду 1932-1933 років. Скільки їх спочиває у безіменних братських могилах?

Якщо порівняти кількість загиблих під час сталінських репресій, Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та голодомору 1932-1933 років, вражає перевага загибелі людей під час голоду. І це трапилось на найбільш родючих землях України. Під час Другої світової війни за наказом А. Гітлера ешелонами вивозився верхній родючий шар землі з Христинівського та Уманського районів Черкащини. Це ті райони, які під час голоду 1932-1933 років були визнані одними з неблагополучних.

Яскравим свідченням масового характеру смертності є списки померлих від голоду. Коли їх читаєш, починаєш уявляти розміри тієї трагедії, що сталася в Україні, у хліборобному Черкаському краї. Так, тільки в одному селі Безпальче Драбівського району вмерло 828 чоловік. Схиляємо голови перед їх світлою пам'яттю.

Про настрій селян та їх ставлення до політики держави щодо сільського населення свідчать архівні документи, що збереглися у фонді Златопільської робітничо-селянської інспекції. Селяни чітко визнали причини голоду: надмірні хлібозаготівлі, колективізація. Вони назвали і конкретних винуватців трагедії 1932-1933 років. В оперативних відомостях райуповноважений ДПУ доносив секретарю райкому КП(б)У, що колгоспник с. Лип’янка С. Криворучко заявив: "Правление говорило нам, что в этом году мы голодать не будем, и если вывезем озимые в хлебозаготовку, то у нас останется вико-мешанка, а теперь вывезли озимые, да и вику-мешанку уже половину вывезли,а ржи осталось немного — и в этом году будем сидеть без хлеба и голодать.” Колгоспниця цього ж села казала: "...раньше лучше было. Когда мой муж ходил до дядькив на работу и когда возвращался с работы, то домой приносил молоко в горшке. Он был сыт и семья не голодала. Работал и нас кормил, а теперь, и на работе работаешь голодным, а когда домой прийдешь, то и дома нечего кушать и семья голодная. Вот до чего довела нас коллективизация". А колгоспник І.Ф. Костенко висловився ще відвертіше: "Я сильно стоял за советскую власть, а теперь вижу, что дело не туда идет. Народ пропадает с голода, власть никаких мер не принимает, хочет людей погубить. Москва старается украинцев задушить. Если советская власть будет существовать, то мы погибнем”.

 
Ось, що свідчив житель с. Ковалиха Смілянського району Н. Буткевич: "...Взимку 1932-1933 року на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб,які ходили по хатах.

Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки. Деякі члени цих комісій брутально поводились при обшуках: перекидали горшки з їжею в печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. З настанням весняної сівби 1933 року в Ковалисі почався масовий голод.... Вимирали цілими сім’ями і в першу чергу — чоловіки та діти...

Всього від жахливого голоду 1932-1933 років у Ковалисі загинуло понад 400 чоловік. Для порівняння, скажемо, що з фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулися до рідних порогів 164 особи.

Тема колективізації, голодомору знайшли відображення в усній народній творчості. Яку тягу до життя мав у собі український народ, коли і в ті страшні часи голодомору складав частівки, співомовки, приказки, вірші, прислів'я, анекдоти. В цих творах народ відверто констатував злигодні життя:

Як чітко в цій коротенькій частівці визнані причини голоду, ставлення селян до політики держави, і який глибоко сатиричний зміст у паралелі:

За сприяння: управління культури і туризму Черкаської обласної державної адміністрації та обласної універсальної наукової бібліотеки імені Тараса Шевченка.

Джерело: Офіційний портал Черкаської обласної державної адміністрації