ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У слушності цього вже вкотре переконується голова СФГ «Дружба», що на Тальнівщині Черкаської обл., Сергій Тульчинський, депутат районної ради від Блоку Литвина.

На виборах Президента України у 2010 році за Володимира Литвина у селах Павлівка перша і Чеснопіль Тальнівського району Черкащини проголосувало відповідно 68,4 і 28,9 відсотка виборців. Позитивно на результатах виборів позначився авторитет керівника господарства Сергія Борисовича Тульчинського, який ідеї Народної Партії реалізує у конкретних справах. Голова сільськогосподарського фермерського господарства працює в першу чергу для людей, дбає про їх добробут. Тому довіра до нього трансформується і на політичну силу, яку він представляє. А ще Сергій Борисович глибокий фахівець – аграрник, який орієнтує своє господарство на новітні технології сільськогосподарського виробництва, глибокий знавець його проблем і шляхів розвитку. Подаємо думки його з цього приводу.

Банки стають ненадійними партнерами селянина

- Складається таке враження, що банки заінтересовані, якщо не в повному зникненні аграрного виробника, то в тотальному його зубожінні, - ділиться своїми міркуваннями Сергій Борисович Тульчинський. – Здавалося б у кризовий період та ще й за світового дефіциту на багато видів продовольства банки мали б підтримати сільське господарство всіма можливими засобами, використовуючи найменшу можливість сприяти розвитку і зміцненню агарного виробництва. Ось живі приклади з спілкування колег-фермерів з банками протягом уже цього, 2010, року.

За раніше взятими кредитами піднімають відсоткову ставку на 4 відсотки, не погодишся на цю умову - нового кредиту не одержиш. Ось так із 16 відсотків ставка зростає до 20.

Банкіри почали нав'язувати клієнтові страхування в тій страховій компанії, яку вони вкажуть. Хоча в страховому сегменті вистачає страховиків, і господарству є з кого вибирати.

Банки почали нав'язувати аграрному клієнту укладення угод на закупівлю добрив, засобів захисту рослин та паливно-мастильних матеріалів тільки з певними постачальницькими структурами, які настійливо рекомендує банк. А в такому разі інтереси господарства й банкірів дуже часто розходяться, бо є діаметрально протилеж­ними. Для чого нам угода з постачальником із Черкас, якщо вигідніше співпрацювати з подібною структурою в сусідній Умані? Чи навпаки - для чого знову селянину мати проблеми з непорядним постачальником із недалекого Кіровограда, якщо склалися нормальні ділові стосунки із фірмою у трохи дальшій Винниці? Переслідуючи свої меркантильні інтереси, кришуючи чи проявляючи прихильність до певних постачальницьких та страхових структур, кредитори таким чином заганяють селянина в глухий кут.

Хочеш одержати кредит - танцюй, враже, як пан скаже.

Проблематичною залишається і застава майна, бо й тут не один керів­ник сільгосппідприємства зіткнувся з низкою не завжди рівноцінних і од­нозначних пропозицій банківських установ, які перестраховують себе про всяк випадок. Отже, напрошується висновок: сільгоспвиробник залишається на одинці зі своїми проблемами. А за такої непевної ситуації, як зараз, узагалі, мусить розраховувати лише на себе.

Отже, щоб не мати проблем, фермер змушений все зробити так, щоб обійтися без обтяжливого кредиту, бо він зримо бачить і нинішні незручності від такого кредитування, і підводні камені на майбутнє.

Структури посівів диктують не лише ринки збуту

СФГ «Дружба» обробляє 2,б тис. ґа землі, орендованої в селян. Не перший рік Сергій Тульчинський господарює на цій землі. За цей час в нього сформувалося чітке правило: не йти на повідку в сьогоденного попиту, а зважати й на реалії повсякденного селянського буття. Сергій Борисович і раніше, і тепер не вдаряється (як це буває з деякими) в якусь одну модну чи високоприбуткову культуру. Отож, і поля навколо Павлівки Першої та Чеснополя не перетворюються весною в суцільний жовтоквітковий ріпаковий килим чи неозоре золотоголове соняшникове море влітку, на неозору зелену буйність суцільних посівів сої чи безкраю плантацію качанистої.

- Я дотримуюся того правила, що треба вчитися на чужих помилках, а не на власних, - говорить Сергій Тульчинський. - Життя переконливо довело, що захоплюватися якоюсь однією культурою з нашими посушливими весною та літом дуже ризикована справа, а надто - в період кризових явищ в економіці. Тому сіємо не лише ріпак, сою та соняшник, а й озиму пшеницю (485 гектарів), озимий ячмінь (195 гектарів), озиме жито (17 гектарів), ярий ячмінь, кукурудзу. Більше того, і торік, і нинішнього року відводимо площу під такі культури, про які багато вже хто геть забув: горох, гречку, просо. Маємо й трохи багаторічних трав - люцерни. На переважну більшість перелічених культур є хо­роший попит і нормальна ціна (звичайно, коли продавати їх не з бункера комбайна й не під час збирання). Значний відсоток урожаю гречки переробляємо на крупу, бо гречана крупа має попит і серед працівників СФГ, і серед наших орендодавців. А ось хто погнався за посівами ріпаку, може мати проблеми, коли його збере. Адже ЄС затвердила нові вимоги до сировини для біопаливної промисловості, які набирають чинності з липня нинішнього року. Експортований з України в Європу ріпак повинен після 1 липня мати сертифікат. Отже, виробник змушений буде оформляти сертифікат, за який неминуче доведеться платити чималі гроші. Не заплатиш - не продаси. Потихеньку виринають проблеми й на шляху реалізації сої. Тому посилення контролю над соєвими бобами, що експортуються в Європу, може також призвести до зниження попиту на них. А ось зерно гречки сорту Українка завжди було й буде в ціні, і ніяких сертифікатів для його реалізації не треба. Словом, господарювати нам потрібно виходячи з власних інтересів.

Василь МАРЧЕНКО