ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Набрався терпіння і уважно прочитав запропонований Президентом України Віктором Ющенком проект нової Конституції.

Зрозуміло, що ідеальних законів немає. Має певні правові прогалини і нинішня Конституція. Їх дещо збільшилось після внесених змін в грудні 2004 року. Але для чого переписувати Конституцію? Адже можна в установленому порядку внести зміни до неї. Була б на це політична воля законотворців.

Але, якщо вже Президентський законопроект опублікований, то вважаю коротко висловити свою думку хоч би із окремих його положень. Багато з них (особливо розділ права, свободи та обов’язки людини і громадянина) повторюються дослівно або по суті викладені в чинній Конституції. Окремі статті виписані більш лаконічно і суттєво доповнені.

Заслуговує на увагу також ідея про те, що наслідки всеукраїнського референдуму набирають силу Закону.

Однак із багатьма ідеями Президента не можу погодитись.

Не думаю, що виправданням є те, що в преамбулі проекту вилучено посилання на Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, що був схвалений всенародним голосуванням.

Окремі статті щодо прав громадян невиправдано скорочені, занадто узагальнені. Так, в статті 27 лише констатується, що „жінці і чоловіку гарантуються рівні можливості для реалізації своїх прав і свобод”. В той же час в статті 24 діючої Конституції чітко виписані шляхи забезпечення прав жінки і чоловіка. В цьому плані зроблено крок назад.

Думаю, що надто громіздкою і навіть важкою для сприйняття є 41-а стаття (право на свободу об’єднання громадян). Ця стаття перевантажена зайвою деталізацією. На мій погляд, Конституційного навантаження не несе і стаття 42-а, що присвячена політичним партіям. Рекомендовані положення цих двох статей значно гірші ніж ті, що включені до чинної Конституції.

Важко навіть уявити, як на всеукраїнському референдумі можна схвалити нову редакцію Конституції, що налічує більше 160 статей. Мені здається, що це просто неможливо. Адже громадянин, учасник референдуму може не підтримувати, скажімо, половину статей, або ж до половини статей внести свої зауваження. Як це технічно зробити під час голосування? Надіятися на те, що буде загальне схвалення немає чого. Такі часи уже пройшли. На референдум можна внести лише окремі зміни до окремих статей Основного Закону. Важко погодитись також із тим, що всеукраїнський референдум може проводитись за вимогою не менше 100 тис. громадян з інших питань, не пов’язаних з Конституцією (стаття 81). Така ініціатива може бути нав’язана суспільству жителями навіть одного міста. В такому разі країна не вилізатиме із референдумів. Буде проводити їх кожен рік.

Чи потрібно нам це?

Найбільш не сприймається IV розділ законопроекту, де йдеться про Національні збори. Просто дивно і важко пояснити для чого запозичувати те, що не властиве нашому суспільству, чого не було ні в практиці, ні в традиціях народу України. Завжди у нас прийнято було важливі питання вирішувати на раді. Це було властиве сільській общині, Козацькій Раді Запоріжській Січі, а також радам як представницьким органом трудящих, починаючи із 1905 року. Отже ради як орган народовладдя мають більше як сторічну історію. А тут пропонується Сенат і Палата депутатів. При чому Сенату надаються значно ширші повноваження ніж Палаті депутатів. В той же час проект Конституції передбачає утворення рад громад, районних та обласних рад, що абсолютно правильно.

Туманною є пропонована норма обрання сенаторів, в т.ч. і від міст, прирівняних за статусом до області. Це так звана новизна надумана і не витримує жодної критики, бо при її реалізації навіть зараз неважко спрогнозувати негативні наслідки.

Тепер щодо ухвалення законів. Норма, що її пропонує дуже складна. Прийнятий Палатою депутатів закон по суті може підлягати подвійному ветуванню (Сенатом і Президентом). Строки його і введення будуть дуже затягнуті.

І нарешті. Введення в Україні, яка є унітарною державою, двопалатного парламенту за великим рахунком не тільки недоцільно, а й серйозно зашкодить суспільству, ще більше посилить протистояння у законодавчому органі сепаратистські настрої в країні.

В проекті Конституції не передбачається недоторканість народних депутатів. Зате вона зберігається за Президентом та багаточисельним корпусом суддів. В той же час інша стаття передбачає, що всі громадяни рівні перед законом і судом. Як це зрозуміти?

Дискусійним є положення статті 127 щодо складу Кабінету Міністрів. Мається на увазі, що в Уряді буде лише один віце - прем’єр - міністр. Може так статися (в силу різних обставин), що певний час не буде кому виконувати обов’язки Прем’єра.

Слід серйозно також поміркувати над тим, що Президенту надається одноосібне право вносити на розгляд Сенату кандидатури всіх суддів Конституційного суду. Це відступ від нинішньої процедури формування Конституційного Суду України, яка теж не відзначається особливою демократичністю.

До позитиву проекту Президента можна віднести те, що обласні  і районні ради будуть утворювати виконавчі комітети.

В той же час в статті 161 говориться, що їм можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. Виникає питання: яких органів, якого рівня? Не зрозуміло у зв’язку із цим зберігаються чи ні районні і обласні державні адміністрації.

І ще про одне.

Уже зараз зрозуміло, що пропорційна система виборів народних депутатів України, депутатів районних, міських і обласних рад себе не виправдала. А тому її треба змінювати. На жаль, законопроект Президента це питання обходить. А варто було б другі частини статей 156 і 159 доповнити (після слів таємного голосування) виразом „на утворених виборчих округах”. Ця дуже важлива Конституційна норма значно посилювала б відповідальність депутатів перед виборцями, автоматично передбачала б внесення певних змін до закону про вибори депутатів місцевих рад

 Олександр Ружицький – ветеран праці, м.Черкаси