ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Сільгосппідприємства Черкаської області завершують  жнива. Щоб зрозуміти, з яким урожаєм ми будемо зустрічати наступний рік, а також, які проблеми постають перед сільгоспвиробниками ми, звернулися до керівника зернової компанії «Хорс», члена виконкому Черкаської регіональної організації Народної Партії Олексія Івановича Головка.

Олексію Івановичу з якими показниками закінчує сільськогосподарський рік Ваше підприємство?

Станом на сьогоднішній день скошено і обмолочено 100 відсотків посівної площі. Середня врожайність - 40 ц/га. Уже зібрали 35 тисяч тонн зерна, що майже на рівні минулого, найбільш врожайного року. За цим сумління праця механізаторів і агрономів.

Зокрема, озимої пшениці скошено та обмолочено 4600 га, середня урожайність становить 50 ц/га, і відповідно намолочено 23000 тонн зерна. Також завершився збір ячменю на площі 1700 га при середній урожайності 30 центнерів. Щодо ріпаку, то кліматичні умови були не зовсім сприятливі для цієї культури,  але ми одержали його 28 центнерів на гектарі.

Однак високий урожай створює, як кажуть і певні проблеми.

Повторюється те, що було й торік. Зернотрейдери намагаються видурити зерно за безцінь, за цінами нижчими від собівартості.  Запитується, який же сенс вирощувати зерно? Але хліб на столі, зерно в державі – це ознака добробуту сім`ї, міцності країни.

Уряд намагається виправити ситуацію на ринку зерна з допомогою Аграрного фонду. Такі кроки можна лише вітати, але як мені відомо, більшості сільгосппідприємств і фермерів Черкащини допомоги цього року так і не відчуває.

Поки що держава не надає аграріям належної підтримки.  Нас турбує проблема реалізації вирощеного збіжжя та ціна на нього. Адже для реалізації виробленої продукції потрібно мати стабільні ринки збуту, нормальні реалізаційні ціни. Більшою має бути і державна підтримка агропромислового комплексу: торік по Черкаській області вона становила 350 млн. грн., тоді як нинішнього року заплановано виділити на ці потреби лише 52 млн. грн. Це неприпустимо навіть в умовах кризи.

Крім того, що жнивами польові роботи не завершуються. Сьогодні господарство веде підготовку до осінньої посівної. Нинішньої осені озимих культур плануємо  посіяти до 10 тисяч гектарів, посівні площі не скорочувати.  І це все на фоні суттєвого подорожчання паливно-мастильних матеріалів, запчастин та комплектуючих. Хвилює і те, що в період підготовки до президентської  виборчої компанії ми набагато більше дізнаємося про підтримку сільгоспвиробників з екранів телевізора ніж відчуваємо її насправді.

Сьогодні існує невідповідність між реальною потребою аграріїв у фінансах та наявними можливостями залучення коштів. Взяті 2008 року кредити практично використані, але віддачі вони ще не дали. Нові кредити селяни не можуть взяти, щоб закупити паливо чи засоби захисту рослин. Тому максимально викачуються обігові кошти господарств. А це дуже погано у розпалі збирання врожаю та перед початком осінньо-польових робіт. Тому для успішного проведення посівної компанії-2010 зараз дуже важливо розблокувати роботу банківської системи.

Аграрний бізнес – це складний механізм, що не передбачає отримання швидких прибутків, але вимагає значних інвестицій. А тому зі своїми проблемами селяни найчастіше залишаються наодинці. Разом з тим, я глибоко переконаний, що виробництво сільгосппродукції при сприянні та підтримці зі сторони держави, реальному захисті вітчизняних сільгоспвиробників в умовах членства в СОТ,  здатне вивести Україну з економічної кризи та забезпечити її продовольчу безпеку та гідне місце на світовому продовольчому ринку.

 Які шляхи для досягнення «продовольчого лідерства» Ви бачите???

Моє переконання ґрунтується на тому, що у світі земель сільськогосподарського призначення все менше, а населення планети зростає. Тому держава повинна забезпечити  сільгоспвиробників можливістю реалізувати вироблену продукцію на зовнішніх ринках та навести лад з різного роду посередниками, які, збагачуючись на різниці в цінах,  впливають на формуванні ціни всередині держави та роблять аграрний бізнес невигідним для самих селян.

Втім, потрібно врахувати, що найбільш перспективними ринками збуту для аграрного сектору країни є не країни ЄС, а держави Північної Африки, Близького Сходу та Азії. Але для того, щоб ствердитися на таких ринках, як китайський або індійський, необхідно виробляти продукцію, що відповідає міжнародним стандартам якості. А це, в свою чергу, потрібно розглядати не стільки як мету, скільки як засіб забезпечити собі широкий вихід на світовий ринок сільськогосподарської продукції.

  Ірина Кибаленко

Черкаська регіональна організація

Народної Партії