ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

     Того літа в їхній родині клопотів було по вінця: Тетянка, молодша донька, вступила до професійного училища, тож треба було й підготувати дівчину до життя в іншому місті, і повністю змінити її шкільний гардероб. Вони удвох із мамою Галиною Василівною й бігали Черкасами, шукаючи чогось підходящого. Сторонні люди й гадки не мали, що практично ця жінка й дівчинка — чужі люди. Та й скажи тоді про це Тетянці — вона просто обурилася б. Хоча в Черкаси, у дім, що став їй рідним, потрапила, вже зрозумівши, якою великою цінністю є саме поняття родини.

     Про те, що ось живуть у Кам'янці двоє дітей, фактично сироти при живих батьках, Галина Василівна і Борис Васильович почули якогось дня від пастора їхньої християнської церкви. На той час власні нащадки, Василько і Оленка, були дорослими, а так хотілося і ще когось підтримати. Багато хто їх тоді не розумів: не молоденькі, он скільки проблем, яку кожного з нас, а тут знялися й поїхали у Кам'янку знайомитися з двійком чужих дітей. Не хотіли йняти віри, навіщо це їм, і багато хто з чиновників. Щойно Макадзеби заводили розмову про бажання усиновити Тетянку й Артемка, як їм не дуже делікатно натякали: та ж ви майже пенсійного віку, які з вас усиновителі...

     Знаючі люди підказали: подавайте документи на опіку, а там видно буде. Ось так вісім років тому у черкаській квартирі Галини й Бориса Макадзебів, де й без прибульців з Кам'янки було доволі затісно (35 квадратних метрів житлової площі), знову задзвеніли дитячі голоси. Тетянці тоді було 14, Артемку — лише чотири. Що бачили ці діти до того, одному Богові відомо, якщо їхню маму позбавили материнських прав.Але й знаючи про це, Галина Василівна ніколи навіть натяком не дозволила собі зачепити ім'я жінки, яка подарувала дітям життя, а їй — можливість ще раз пройти, як колись з Васильком і Оленкою, складний шлях батьківства. З його радощами, складнощами, до того ж, помноженими на ту обставину, що ці діти були недолюбленими насамперед, а вже потім — ще багатьом речам їм довелося вчитися у їхній новій родині.

     Тим часом жінка, яка колись називалася їхньою матір'ю, народила ще одне дитя і так само легко, як колись позбулася Тетянки й Артемка, викреслила зі свого життя цю новонароджену дівчинку. Макадзеби дізналися про це випадково, відразу кинулися до органів опіки — тут на них чекало розчарування: якось так сталося, що, не спитавши згоди брата і сестри (очевидно, тому, що вони були ще неповнолітні), їхніх опікунів, те дитинча передали на усиновлення подружжю іноземців.

    — Як ми не ходили, не просили, щоб хоча сказали, де та дівчинка, дали її адресу (адже за кордоном не існує таємниці усиновлення), нам пояснили: нехай Таня і Артем чекають, допоки їхня сестра виросте — коли вона стане повнолітньою, їй, будемо сподіватися, усиновителі повідомлять, що в Україні в неї є рідні люди. Але чи захоче вона з ними родичатися, то вже від неї залежить.

     Виростали й братик із сестричкою. Таня вивчилася у Смілі на швею, обоє навчилися у родині опікунів і город обробляти, і заготовляти садовину (в сім'ї вважають, що ніхто так не вміє сушити яблука-груші, як малий Артемко). Знайшовся для Тані й суджений, його сім'я стала для неї, як і Макадзеби, по-справжньому рідною. Уже колихають маленьку Алінку, у якої є три бабусі (хоча та, що по мамі рідна, до участі у вихованні малечі не долучається).

     Оскільки своє життя Таня починала у рідній Кам'янці, то й за допомогою звернулася до місцевої влади. І ось кілька днів тому Галина Василівна подзвонила в редакцію: "Чи знайдеться в газеті місце, щоб ми змогли подякувати Кам'янській райраді? Знаєте, у наш час, коли кругом повно черствості, бездушності, просто дух захоплює, що є у владі люди, яким болять наші біди". І назвала насамперед Івана Швеця, голову районної ради, члена виконкому Кам'янської районної організації Народної Партії. Запитуємо уже в нього: яким чином вдалося вирішити житлове питання Тетяни Туренко? Виявляється, все почалося з того, що Тетянка прийшла на особистий прийом до голови райради. Те, як чуйно поставилися до її проблеми, може видатися просто дивом. Але з уст Івана Миколайовича все виглядає ось так:

     — Я послухав-послухав її, бачу: на рівні міськради це питання не вирішити. Вона пішла, а ми почали по різних підприємствах, у межах міста, шукати, які можливі варіанти. Може, десь який гуртожиток, якась інша можливість поселити молоду родину з дитям? Проробляли навіть імовірність разом з міськрадою виділити кошти на придбання житла для Тетяни. І знаєте, як мовиться, хто шукає, той знайде — знайшли підприємство, на балансі якого було житло. Нехай воно потребує ремонту, це ж не суттєво, все можна полагодити. Звичайно, що довелося поклопотатися, ми вийшли на Київ, адже саме підприємство на місці цим будинком не могло розпоряди­тися. Головне: дах над головою у них є, власний, бо для нас було принциповим, щоб усі документи відносно передачі частини будинку у приватну власність були оформлені.

     Іван Миколайович називає й адресу, за якою відтепер мешкає Таня Туренко. Додає що вдалося юну маму поставити на облік у центрі зайнятості, де їй шукають роботу. По тому, як порається вже по господарству, як доглядає город молода господиня, відчувається, як вона радіє ось такому продовженню історії. Час від часу, як бачимо, доля посилає їй з братиком добрих людей.

Г.І. Дудник

Кам`янська районна організація

Народної Партії