ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Олеже Станіславовичу, чим нинішній аграрний бізнес відрізняється від колишнього сільськогосподарського виробництва?

Раніше були ми представниками  благородної професії і виробляли хліб святий. Високі урожаї перестали бути кінцевим результатом. Основним показником нині є те, скільки ми заробили. Застосовуємо економічно орієнтовану модель виробництва. Орендуємо землю у чотирьох районах - Монастирищенському і Христинівському Черкаської, Іллінецькому і Оратівському Вінницької областей. На великих товарних площах вирощуємо пшеницю, ячмінь, кукурудзу, горох, ріпак. Ліцензовані з виробництва насіння зернових культур. На базі господарства діє станція захисту рослин. Вся техніка нова, імпортна. Намагаємось витримувати сівозміну, систему удобрення земель, своєчасно і легально сплачуємо всі податки, що становить 55 відсотків відрахувань на зароблену гривню. Компанія входить у холдинг, який працює із відомими в Україні трейдерами  Топфер, Луї Дрейфус, Бунге.

Як бачите, у нашій системі господарювання добре поєднується старе і нове. Але найбільша відмінність проявляється у ставленні держави до сільгосптоваровиробника.

Ця тема пекуча не тільки Вам, а й всім аграріям України. Які дії держави призвели до цього?

-   Державну аграрну політику я б назвав ганебною. Як правило, про аграріїв згадують тільки перед  виборами, коли потрібен дешевий хліб. Тоді всіма методами тиснуть на виробників, зменшують ціну на закупівлю зерна і нав’язливо розказують, як дбають про народ. А коли потрібно закупляти добрива, то ціну на них піднімають до небес – у два, а то й більше рази і заробляють на сільгоспвиробниках шалені гроші. Аміачну селітру торік нам продавали у піки потреб по 3600 грн. за тонну, а в міжсезоння – за 1100 грн. Двісті відсотків рентабельності – це вже занадто багато.

Не виконує регуляторних функцій Аграрний фонд, що не повинен торгувати міндобривами, зерном за спекулятивними цінами, а робити все належне, щоб стабілізувати ринок. У нашому районі жодне господарство не змогло продати у Держрезерв за форвардними контрактами і тонни зерна. Наслідки такої діяльності згубні і для сільгоспвиробників, і для населення. Бо у позаминулому не урожайному році ціна на хліб не піднімалась, а у минулому зібрали рекордну кількість зерна, а хліб дорожчав. І це тому, що Аграрний фонд за спекулятивними цінами (доходило до 500 грн. за тонну) скупив зерно, а потім з націнкою продавав його борошномельним підприємствам, заробляв собі гроші. Робилося це, напевне, не без відома Кабінету Міністрів..

Порожніми залишились розмови про дотацію на гектар посівів. У цьому році її ніхто не отримав, бо на ці цілі у Державному бюджеті коштів закладено у три рази менше, ніж торік. Потерпають аграрники і через відсутність будь-якої плановості. У минулому році отримали високий урожай і виявилось, що наші порти і елеватори не спроможні прийняти таку кількість зерна. Дуже важко торгувати із сусідами, з якими наша держава не підтримує належних зв’язків. У цьому році не відчули аграрники ніякого послаблення кредитної політики з боку банків, яким Уряд виділив мільярд гривень на покриття процентних ставок

У  цих умовах на що сподіватись селу, якою Ви бачите його долю?

- Я б сказав, що політика повної деморалізації українського народу найтяжче вдарила по селу. Аграрний бізнес, як би наші владні скоробагатьки не мудрували, буде розвиватися, на родючі землі України завжди приходитимуть інвестори. А от виживання села, очевидно, не входить у їхні плани. Поясню чому. Коли земля знаходиться в обробітку, а сільгоспвиробники економічно спроможні, скупити землю за безцінь не можливо.

Погляньмо на ситуацію ширше, адже село - це не лише земля, трактори, посіви, ферми, а це і сільські громади з переважною більшістю пенсіонерів, які все життя важко відпрацювали. Це і школи, і дитячі садочки, і бібліотеки, і спортивні майданчики, і будинки культури, і пошта, і інша місцева інфраструктура.На селі людям потрібно повернути роботу, створити сучасну інфраструктуру, відновити ядро сільської інтелігенції. Треба вирішити проблему земельних відносин. Бізнесмени не охоче вкладають в аграрний сектор кошти, бо рівень довіри дуже низький. Мораторій на продаж землі не рятує. Адже половини власників паїв уже немає, а механізм передачі в оренду не витребуваних паїв не працює. Погоджуюсь з ідеєю Народної Партії про те, що частину земель, особливо навколо стратегічних трас,  об’єктів, під заліснення і залуження, нарізаних людям на неудобах, держава має викупити.

Село більше чекати милостині із центру не може. Щоб хоч якось допомагати селам, навколо яких розташовані наші землі, ми з прибутку, одержаному з кожного гектара, відраховуємо певну суму сільським радам, допомагаємо школам, закладам медицини, підтримуємо юні обдарування. У Монастирищі спільно з районною радою проводимо реконструкцію стадіону. Особисто я одержую велике задоволення від доброчинства, від того, що можу приносити радість людям. Вважаю бідними душею тих. хто не розуміє бідних. Переконаний, що влада і бізнес мають бути відповідальними перед селянами, мають постійно протягом усього життя складати екзамен на людяність. Тоді житиме село, житиме і Україна.

Розмову вів Микола Костецький