ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Зверніть увагу  - всі політичні сили напередодні парламентських виборів заявили, що потрібно перейти до мажоритарної системи, або хоч до відкритих партійних списків. А сьогодні про це можна почути чи прочитати хіба що у засобах масової інформації. У парламенті жодна фракція, окрім фракції «Блок Литвина», не хоче змін виборчого законодавства.

Це тому, що їх лідери добре розуміють: за умови виборів по округах сформувати і утримувати великі фракції їм більше не вдасться. Судіть самі, хіба пройдуть у парламент сімейні династії: батько – син – мати – дочка – брат, персональні водії. Їх в нинішній Верховній Раді називають «родинними кублами». А чи пройдуть до вищого законодавчого органу всі ті депутати, які в’їхали до нього за своїм лідером, як за потягом. Наприклад, Юлія Тимошенко – яскравий лідер, а за нею вслід у парламент пройшли десятки людей, які нічим себе не проявили. Це повною мірою стосується і фракції Партії Регіонів. Такі депутати ведуть себе вкрай пасивно – не працюють над законопроектами, не зустрічаються із виборцями, їм нічого сказати українському суспільству. У таких депутатів великі побоювання втратити своє привілейоване  становище.

У лідерів фракцій мотиви не сприйняття нової системи виборів значно ширші. Відкриті списки призведуть до якісної зміни складу фракцій. Ті, хто прийдуть з довірою народу, послушними овечками уже не будуть. Їм потрібно  служити не своєму політичному вождю, а людям, які їх обрали. Лідер, який не добиратиме на свій розсуд кандидатів у депутати до свого списку, після виборів не зможе одноосібно керувати ними у питаннях голосування за той, чи інший законопроект. По суті керівників фракцій позбавлять права приймати закони і без депутатів: сьогодні по їх команді чергові натискують потрібні кнопки за себе і «за того хлопця».  На цій підставі вони вимушені маневрувати, говорити для преси одне, а насправді діяти по - іншому.

Прискорити зміну ситуації можуть  самі громадяни України, які уже прозріли і водити себе за носа далі не дозволять нікому. Вони налаштовані рішуче і вимагають змін. Тому лукавити далі політичним лідерам і нардепам, які стоять за ними, стає дедалі важче і невигідно. Адже довіра виборців до них зменшується, рейтинги їхньої популярності падають.

Всі добре розуміють, що косметичними мірами тут не обійтись. Життя заставить йти на радикальні кроки. І першими з них мають бути зміни до виборчого законодавства. До тих пір, поки не будемо мати відповідального і контрольованого парламенту, в країні нічого не зміниться. Тільки виборці можуть оцінювати роботу депутатів і ніхто інший. Вони повинні мати право обрати того депутата, який їм більше надає впевненості, якого вони знають, контролюватимуть і зможуть відкликати.

Після того, як ми сформуємо парламент, відповідальний перед суспільством, у якому будуть діяти моральні застороги, працюватимуть депутати, які пройшли крізь горнило очищення, можна вирішувати питання щодо внесення змін до Конституції. Це потрібно для того, щоб чітко розмежовувати повноваження між Президентом і Прем’єр-міністром, Верховною Радою, запровадити механізми, що не дозволять порушувати Основний закон країни. Тут можна було б розглянути ініційовані Президентом ідеї щодо двох палатного парламенту, податкової, судової і територіально-адміністративної реформи. Тим більше, що вони неоднозначно зустрінуті у суспільстві, а в окремих випадках носять суперечливий характер, як, скажімо, укрупнення районів та створення у кожному із них по три сільські ради. Хіба можна уявити в умовах нашого бездоріжжя і відсутності транспортного сполучення, щоб селяни добирались за майже сотню кілометрів до райцентру чи сільради за якоюсь довідкою. Чи ж не краще відмовитись від існуючого в областях і районах двовладдя, скоротити витрати на утримання апарату, створити виконкоми і підконтрольні їм органи, зробити владу самодостатньою, зрозумілою, відповідальною.

Не ув’язується з українською історією ідея створення сенату. Із часів ще Запорізької Січі найважливіші питання низове товариство вирішувало на козацьких радах. Навіщо нам сліпо копіювати системи влади інших країн? Не дозволяє цього робити і наша ментальність, яка породила приказку: «Де два українці, там три гетьмани». А тепер буде чотири. Бо до трьох вищих органів влади добавиться четвертий. Важко повірити в те, що між ними пануватиме порозуміння.

Зараз частина політиків, і в тому числі Президент, намагаються нав’язати суспільству ідею одночасних президентських і парламентських виборів. За цим проглядається бажання окремих високих можновладців звести рахунки із законодавчим органом, а в разі програшу на виборах Президента заховатися у новому парламенті. Наша політична сила, як зазначив її лідер Володимир Литвин, вважає що «немає жодного сенсу говорити про дострокові парламентські вибори, допоки існує пропорційна система…».

Щодо президентських виборів то вони мають продемонструвати усьому світу повернення України у лоно Закону. І ніякого поспіху, як і затягування з ними, тут не повинно бути.