ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Мальовниче село Попівка, що на Звенигородщині, обрамлене живописним лісами і пагорбами, просторими полями, ще якийсь десяток років тому було заможним і процвітаючим. Багатогалузеве місцеве господарство, очолюване справжнім селянським самородком, чудовим керівником і організатором Володимиром Федоровичем Горошком, вирощувало високі урожаї, мало прибуткове тваринництво. Село добре відбудоване, його прикрашала трьохповерхова школа, будинок культури, красиве приміщення ФАП(у). З райцентром населений пункт зв’язувала сучасна асфальтна дорога. На жаль, про все це доводиться говорити у минулому часі. Сьогодні це неперспективне село, де мешкає 517 жителів, кожний п’ятий із них уже пенсіонер. Чудову школу у нинішньому році планують закрити, бо навчається у ній всього 48 дітей, а щорічно народжується лише двоє – троє немовлят. Така доля уже спіткала дитячий садок. Пустують, бо немає фахівця, добре обладнані кабінети фельдшерсько-акушерського пункту. Настрої людей сповнені песимізму. Їх обдурили нинішні «ефективні власники», які хутко розпродали техніку, тварин і все, що їм дісталось, а за майнові паї розрахуватися із людьми «забули». Найбільше дошкуляє безробіття. Із майже трьохсот працездатних жителів роботу, здебільшого сезонну, має ледве кожний десятий. Автобус навідується у село тільки три рази на тиждень.

Мені – вихідцю із такого ж невеликого села, що недалеко від Попівки, тільки у Тальнівському районі, завжди боляче за долю селян, на яких і нині тримається Україна і де  знаходиться коріння нашого етносу. Вражає непідробний патріотизм цих людей і обурює несправедливе ставлення до них з боку держави. Як народний депутат, давно зрозумів, якщо хочеш пізнати  правду про життя, почерпнути розуму,  - їдь у село, до його щирих, простих і мудрих людей.

До Попівки  в обласної організації Народної Партії виник не спонтанний інтерес. Тут давно працює наш первинний осередок, який очолювала ініціативна жінка, тепер, на жаль, уже колишній сільський голова, бо недавно вона пішла з життя, Надія Пилипівна Захарченко.

Постало питання про вибори сільського голови, які вже призначені на 3 травня. Сільські народники попросили підтримки висунутої ними кандидатури - свого однопартійця Раїси Володимирівни Кушнір, а також  допомоги у розв’язанні окремих сільських проблем.

І на особистому прийомі, і у відкритій розмові в ході зустрічі із мешканцями села звучали питання загальногромадського значення. Село не може бути відрізаною скибою у державі, воно повинно мати рівні з усіма галузями умови для розвитку і самозабезпечення його мешканців усім необхідним. Сьогодні селяни намагаються виживати за рахунок продукції городів та утримання худоби і птиці. Але ж і на цих крихтах спритні посередники та і владні структури намагаються зібрати пінку на свою користь. Скільки переговорено про неприйнятну  закупівельну ціну на молоко і м’ясо, а віз практично і нині там: молоко беруть за 1 грн. 20 коп., а воду продають за 5 грн. Дістались уже і до городів. З одного боку володіння ними треба узаконити державними актами, за виготовлення яких селянину потрібно заплатити 600 грн. Це  тому, що управління земельних ресурсів виготовлення документів передало у руки приватних структур. А з іншого Верховна Рада непрацюючому селянину, який має більше 25 соток землі – у межах садиби, так і не відкрила доступу на грошову допомогу по безробіттю у центрах зайнятості.

Селяни правильно порушують питання про сприяння держави у відкритті малих підприємств на селі. Скажімо, у тій же Попівці зовсім відсутня сфера надання побутових послуг. На родючих землях можна займатись садівництвом і огородництвом. Порожніми стоять тваринницькі ферми, які можна використовувати для розведення худоби і птиці. Коштів на ці справи у безробітних молодих сімей немає, а кредити банки нині або не видають, або заломлюють оплату за них до 30 відсотків.

Як не дивно, хоч державу справи селянські мало цікавлять, а селяни державними проблемами переймаються. Вони, і це приємно, підтримують позицію фракції «Блоку Литвина» щодо необхідності невідкладної зміни виборчого законодавства і вказують нардепам на їхні спроби заговорити вирішальну для нашого парламентаризму проблему. Селяни розуміють пагубність відтермінування змін до Конституції України у частині реформування місцевих органів влади. Вони кажуть, навіщо в умовах кризи утримувати апарати рад і держадміністрації, що породжує безвідповідальність і зайві витрати коштів на їх утримання.

Справедливим є докір щодо затягування із переглядом Державного бюджету. Адже у той час, як на місцях нізащо буквально виживати, на рівні держави фінансується безліч програм, з реалізацією яких можна зачекати.

Запитали мене і за мою законодавчу діяльність. І так має бути з кожним депутатом при запроваджені відкритих списків. Бо хоч я і є автором 17 законопроектів, більшість з яких стосується урегулювання земельних відносин, але ж селяни цих ініціатив ще не відчули.

Присутні на зустрічі погодились з тим, що сільським головою має бути людина, яка народилась і проживає у селі, знає потреби людей, відповідальна, порядна, володіє організаторськими здібностями, знає закони. У цій парадигмі Зоя Володимирівна Кушнір відповідає всім вимогам. Але її виборці попросили обласну організацію Народної Партії, мене як народного депутата  сприяти у пошуку коштів на ремонт ФАП(у) і дороги, налагодженні автобусного сполучення, справедливого вирішення питання  щодо розпаювання власності колишнього місцевого колгоспу. З таким підходом колективної турботи про долю села треба тільки погодитись. Тому наша політична сила робитиме все, щоб люди відчули зміни на краще у своєму житті.

Сергій Терещук

народний депутат України,

голова Черкаської регіональної організації