ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Чигиринська школа боксу і кікбоксингу відома в Україні. Очолює її тренер, депутат міської ради від Народної Партії Андрій Володимирович Мальований, людина знана і шанована на Черкащині. Це його великими організаторськими і професійними зусиллями виховано не одну сотню спортсменів. Серед зірок першої величини: заслужений майстер спорту, чемпіон світу серед професіоналів кікбоксингу Сергій Черкаський, бронзовий і срібний призер Європи, майстер спорту Володимир Ющенко, майстри спорту Віталій Майборода, Антон Баженов, Віталій Степаненко, чемпіон України серед жінок - юніорів Марина Мальована. Нещодавно срібний призер чемпіонату Європи Олег Прудкий підтвердив свій високий клас на престижному міжнародному турнірі у Вільнюсі. Наша розмова з тренером і його вихованцем.

- Андрію Володимировичу, чому турніру у Вільнюсі країни Європи, молоді боксери і їх тренери надають такого серйозного значення?

Справа у тому, що це був уже четвертий Міжнародний турнір за участю 18 країн Європи, присвячений Олімпійському чемпіону Дану Позняку. Його важливість зростала ще й від того, що це був останній етап підготовки боксерів до чемпіонату Європи, що відбудеться незабаром у Польщі. З огляду на це у Вільнюс з’їхались найсильніші, щоб перевірити себе, відчути майстерність майбутніх суперників, виявити слабкі їхні і свої місця. Україну представляли два боксери, один з них чигиринець Олег Прудкий. Він виступив у ваговій категорії – 54 кілограми. Звання переможця у ній виборювали дев’ять спортсменів – з Англії, Франції, Ірландії, Литви, Латвії, Росії, Білорусії. Словакії, України.

- Представництво вельми поважне і як же Олегу вдалося вибороти першість у ньому?

- Перший поєдинок Олег у важкій боротьбі виграв у литовця Сімаса Волошина, якому допомагали рідні стіни, бурхливо підтримували уболівальники і навіть окремі судді. Але перемога українця була переконливою з рахунком 6:1.

Другий бій був найтяжчий, бо Олегу протистояв чемпіон Англії, срібний призер чемпіонату світу Мартін Ворд. Психологічно тисло ще й те, що свої перші поєдинки з представниками Білорусії і Росії він виграв нокаутами. Проте на Олега ні титули, ні гучні перемоги суперника не вплинули, виступив він зібрано і потужно, вигравши бій з рахунком 14:6.

У фіналі  доля звела українця із словаком Фернандо Любасом, якого він ефективно здолав нокаутом уже у першому раунді. Приємно, що майстерність нашого земляка достойно оцінили судді, які визнали його не тільки переможцем у своїй ваговій категорії, а й у підсумку присвоїли йому звання кращого боксера турніру.

- Олеже, вітаємо з блискучою перемогою, і скажи, будь ласка, щиро: твій успіх – це сприятливий збіг обставин, чи сконцентровані майстерність, воля і розум?

- Скоріше все назване вами разом плюс напружена щоденна праця. Боксом займаюся уже шість років, на тренування їжджу кожного дня у Чигирин із села Тіньок, що за 12 кілометрів від райцентру.

Та все ж визначальним вважаю у боксі розум. Тільки розумний спортсмен може добитись успіху. Наприклад, в ході поєдинку із словаком ми побачили, що у нього розкритий живіт і правильно вибудували тактику бою. Загалом, враження від цього турніру у мене залишились приємні, адже я уже маю з чим порівнювати, скажімо, з чемпіонатом світу у Мексиці, першістю Європи в Угорщині.

- А далі, якою бачиться перспектива юного сільського хлопця, що досяг уже певних вершин у боксі?

- У цьому році я закінчую навчання у школі. Планую продовжити удосконалення своєї майстерності у школі боксу при Львівському училищі Олімпійського резерву, а далі хочу навчатися у Львівському університеті. Щодо спортивної кар’єри, то найближчою висотою вважаю для себе майбутній чемпіонат Європи у Польщі.

- Успіхів тобі, Олеже. Ще запитання наставнику юного обдарування Андрію Володимировичу: наскільки важким є сходження спортсменів із райцентру до вершинних досягнень?

- Це надзвичайно доречне питання не тільки для регіонів, а й для всієї держави. М’яко кажучи, ми безтурботно ставимось до свого майбутнього – молоді. Зараз повсюдно маємо повальне захоплення Інтернет-клубами, пивбарами, розважальними закладами сумнівного ґатунку, підлітки вживають спиртне, наркотики, палять. Які ж кадри ми одержимо, на яке збереження генофонду нації можна сподіватись. Зауважу, що під час нашого місячного перебування у Мексиці, ми ні разу не бачили п’яних молодих людей, не бачили жодної цигарки у них.

У нас зникають спортивні організації. А ті, що ще тримаються, виживають за рахунок спонсорської допомоги. Ми безмежно вдячні за це народному депутату України Сергію Терещуку, депутату обласної ради Сергію Гурі, керівнику сільгосппідприємства села Тіньок Валентину Захарченку, керівнику СТВ «Бут» Володимиру Гончарову. Не обходять нас міська і районна ради. Все це прояви доброї волі, а де ж державна молодіжна політика, де фінансова підтримка таких спортивних дитячих центрів, як у  Чигирині? Переконаний, про генофонд нації потрібно не говорити, а формувати його з перших днів народження дитини.

Розмову вів  Микола Костецький