ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

 Минуло 195 років від дня народження і 148 років з тих пір, як пішов у вічність наший найбільший геній у царстві духу Тарас Шевченко, а його Україна, тодішня і нинішня, як була, так і залишається бідною та нещасною. Про це з болем говорив на малій батьківщині пророка Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Він вкотре засвідчив свою сутність як справді народного лідера, прибувши до земляків Великого Тараса у села Моринці і Шевченкове, щоб разом з ними пом’янути пророка українців і звірити курс нинішньої влади з його заповітами.

- Коли добирався до вас, - ділився з учасниками урочистого зібрання спікер, - дивився на поля, села, занедбані оселі, покинуті домівки, розібрані ферми, зруйновані цукрові заводи, з пам’яті виринали Шевченкові рядки: «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли…». І думалось, до яких пір ми будемо так жити, скільки будемо лукавити, коли перестанемо «кайданами мінятися, правдою торгувати»!

Відповідаючи на запитання, що значить Шевченко у Вашому житті, Володимир Литвин на мить замислився і якось заглиблено, по-філософському мовив: «Шевченко для мене момент істини, усвідомлення самого себе, зразок того, як потрібно любити Україну і захищати її народ».

Безсумнівно, більшість тих, хто прийшов у цей день до Тараса, переймався такими ж думками, шукав відповіді на запитання, коли ж нарешті прийде «апостол правди і науки», коли діждемося «праведного закону»?

- Нам потрібно, - наголосив на прес-конференції для журналістів центральних і регіональних засобів масової інформації Голова Верховної Ради, - зрештою визначитись, яку державу ми хочемо мати – парламентську чи авторитарну президентську. Він запропонував у цих святих для народу місцях  провести круглий стіл з усіма тими, хто відповідає за нинішній стан і завтрашній день країни, домовитись і відкинути політичне протистояння, припинити боротися за абсолютну владу. А  то дійшли до того, що провідні політичні сили стали використовувати свої озброєні формування для вирішення власних вузькоегоїстичних проблем.

Володимир Литвин апелював до совісті керівників держави, парламентарів за відсутність чіткої  зваженої, адекватної  внутрішньої і зовнішньої політики, яку б визнавав світ. Ми змирилися з тим, що останнім часом від нас відвернулися керівники розвинених країн, що нас відносять до третьорядних економічно слабких держав, в якій  триває безкінечена боротьба за розподіл залишків  народного  багатства.

Якраз ці причини призвели до вагань Міжнародного валютного фонду щодо виділення Україні другого траншу фінансової допомоги та встановлення більш жорстких вимог, які Україна неспроможна виконати. Адже йдеться про умови, які погіршують і без того тривожний стан здоров’я, рівень соціального забезпечення та тривалості життя українців. Зокрема, нам пропонують щорічно збільшувати вік виходу громадян на пенсію на  шість місяців, скоротити витрати Державного Бюджету на соціальні витрати.

Людей нині найбільше допікає фінансово-економічна криза. «У мене з’явилась підозра, - зауважив спікер, - що частина наших керівників держави зраділа їй, бо на неї, як колись на війну, можна списати все і нізащо не потрібно відповідати». Верховна Рада намітила першорядні питання, які необхідно розглянути для подолання кризи. Для цього створено комісію, що готує матеріали з урахуванням пропозицій місцевих органів влади. Це особливо стосується змін до Бюджетного Кодексу, законів про місцеві податки і збори. Без врахування інтересів регіонів приймати закони чи зміни до них – тільки зашкодити людям, як це трапилось нещодавно із підприємцями, транспортниками, членами особистих селянських господарств, користувачами банківських послуг.

Щодо дебатів навколо звільнення Володимира Огризка та  призначення міністра закордонних справ, то Володимир Литвин порадив шукати відповіді на ці питання у Конституції України, де чітко записано, що робить це виключно Верховна Рада за поданням Президента України. Пропозицій від останнього поки що не поступало, хоч було  б  варто врахувати думку парламенту напередодні цього акту.

Не кращий приклад показала влада і у ставленні до Шевченківських святинь. «Бо коли ми не можемо довести до логічного завершення облаштування Шевченківських місць, - заявив Литвин, - як можна виконувати велику місію облаштування України, як про це мріяв Тарас. Робитиму все, щоб до 200 –ої річниці від дня народження генія таких проблем не було».

І у Моринцях, і в Шевченковому Володимир Литвин спілкувався з простими людьми, уважно, із  розумінням вислуховував їхні болі і побажання. Селяни пам’ятають, як ще не так давно він допоміг завершити будівництво красуні-школи у селі Шевченковому, а це був довгобуд із більш ніж десятирічним стажем. У довірливих і теплих розмовах спікер говорив людям, що він особисто робитиме все сам і навертатиме до того усі гілки влади, аби до нас повернулось нормальне, цивілізоване життя.

Так діяти мали б сьогоденні усі державні мужі, щоб люту скруту долати разом зі своїм народом, щоб  була  у  нас  « у  своїй  хаті  своя  правда  і  сила, і  воля.»

 Микола Костецький,