ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

У період повної недовіри до різних політичних сил, щиро дякую дійсно Народній Партії за те, що ви об’єднуєте щирих і добрих людей, які завжди приходять на допомогу і не залишають людей на одинці  з їх бідами.

Рівно шість років минуло з того дня, як наша старша дочка захворіла на цукровий діабет. Ніколи не забуду той день, діагноз прозвучав як вирок, і ще довго дзвенів в моїй голові — тяжка форма, інсулінозалежна. Що робити? Як жити далі? Чи є шанс на порятунок?

Все відбувалося як у тумані: лікарні, шприци, аналізи і нескінченні ін'єкції інсуліну. Але стан погіршувався. Допомагали нам, хто як міг: і рідні, і близькі, і куми, і колеги по роботі, а ще — депутат-народник Смілянської районної ради, керівник нашого СТОВ "Перемога" Сліпенко Віктор Маркович. Разом зі своєю дружиною з першого дня не залишався байдужим до чужого горя. Допомагав як фінансово, так і транспортом. Завжди цікавився здоров'ям дитини, запитував чим можна допомогти і в його очах можна було прочитати співчуття. П'ять років ми боролися з хворобою, лікувалися у Києві в дитячій клініці "Охматдит".

Довго писати, скільки було пережито страшних нападів, підшкірних ін'єкцій, аналізів на цукор, безсонних ночей. І коли запропонували лікарі з Києва поставити штучну шлункову залозу, навіть вагатися не хотіли. Проблема в одному: де взяти кошти? Але й тут на допомогу прийшли друзі, знайомі, куми, колеги по роботі і просто односельці. І знову Віктор Маркович і Тамара Володимирівна Сліпенки. Вони допомогли нам зібрати ту суму грошей, якої не вистачало, а також надали автомобіль для поїздки до Києва. Після встановлення підшлункової залози у дитини покращився стан, припинили вводити інсулін, вона живе, розвивається і веде здоровий спосіб життя як і всі інші діти. Більшого щастя для батьків аніж здоров'я власної дитини, мабуть, немає.

А також, якщо поряд є такі люди, які зрозуміють, поспівчувають, порадять і підтримають. Звичайно, ми вдячні усім, хто допомагав і розумів нас. Але про Віктора Марковича і Тамару Володимирівну хотілося б сказати, що по сьогоднішній день вони не забули і не забувають, що в селі є дитина, якій час від часу потрібна допомога. Тамара Володимирівна вирішила питання з санаторно-курортним лікуванням. (Подарувала нам путівку в Миргород, де донька пролікувалася і оздоровила­ся). Все це пішло їй на користь.

Віктор Маркович теж старається допомогти усім, чим може. Коли дізнався, що на лікування дитини нам щомісячно потрібно 1,5-2 тисячі гривень, задумався... А вже наступного дня запропонував допомогу. На Новий. рік нас чекав ще один подарунок — він проплатив наше лікування на місяць. Коли вручили квитанцію з проплатою, на очі наверталися сльози, бо майже весь сімейний бюджет іде на лікування, а на все інше завжди грошей не вистачає. Працюємо з чоловіком практично тільки на лікування.

Тому хотілося б подякувати цим прекрасним людям за доброту, щирість і підтримку. Зараз рідко можна зустріти таких людей, які переймаються болем чужої родини, хворобою дитини. У цьому жорстокому світі нікому не потрібні хворі діти. Але завдяки підтримці Віктора Марковича, ми не втрачаємо надії, що все буде добре. Коли поряд є людина, яка вислухає, допоможе й порадить — це людина з великої літери.

Вікторе Марковичу і Тамаро Володимирівно! Щирий уклін вам і подяка, за ваше дооре серце, підтримку, поради. Щастя, здоров'я вам і вашим дітям, а також успіхів і терпіння у вашій нелегкій роботі.

Лілія ВОЛИНЕЦЬ

с. Ковалиха

Смілянського району

Черкаської області