ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

– Насамперед, приверну увагу читачів до того, що рак – це умовна назва більше 200 злоякісних новоутворень. Кожне із захворювань того чи іншого органу людини має свої особливі симптоми, свою клініку і неоднаковий підхід до лікування. В усьому світі кількість онкохворих зростає. Нині невідкладної допомоги потребує 10 млн. землян, а через десять років ця цифра подвоїться. В Україні таких хворих щорічно реєструємо 165 тисяч і на обліку їх уже понад 930 тисяч. Це практично кожний п'ятдесятий житель. А попереду ще більші загрози, адже ми на порозі чорнобильської ракової епідемії, яка, на думку учених, може розпочатись з 2011 року і спричинить щорічне зростання онкохворих до 200 тисяч. Чоловіки частіше хворіють на рак легень, шлунка, передміхурової залози, сліпої кишки; жінки – молочної залози, шлунка, яєчників, шийки матки.
Ще донедавна в Україні не було єдиної дієвої онкологічної служби. Тому створення в системі Міністерства охорони здоров'я Національного інституту раку дозволило започаткувати надійну державну систему із серйозними механізмами впливу у центрі і на місцях. Якщо раніше глибина медичної допомоги нерідко залежала від кваліфікації лікаря, то тепер розроблені нами стандарти діагностики і лікування онкологічних захворювань стали обов'язковими на всіх рівнях.
Кардинальні зміни відбулися у самому інституті. Ми створили дуже важливий підрозділ відновлювальної і реконструктивної урології, який очолив один із кращих фахівців в Україні доктор медичних наук, професор Едуард Олександрович Стаховський. Не було у нас відділень онкогематології, пересадки кісткового мозку. Реорганізація дозволила вже через півроку розробити і освоїти нову доктрину лікування онкозахворювань. Її суть полягає у тому, щоб не викидати вражені органи, як це було раніше, а зберігати їх, забезпечити хворому одужання і високу якість життя.

– Ефективність нововведень визначається позитивними результатами?

– Так, це головне ради чого здійснюються реформи. Довгі роки наша статистика (а вона досить повна) фіксувала дві майже паралельні криві росту захворювань і смертності. Останнім часом відбулося їх злиття. Це значить, що при зростанні захворювань йде процес зниження смертності. Це і є той результат ефективності лікування. Рак в Україні на 50 відсотків став виліковною хворобою. До речі, багато людей воліли б не знати про наявність у себе цього тяжкого захворювання, а дехто дорікає нам з приводу назви інституту. Але ж приховування правди не знімає проблеми, більше того такими діями порушується право людини мобілізувати свої сили на боротьбу з недугою.
Про масштаби допомоги, що надається в інституті, говорять такі дані. Через нашу поліклініку щотижня проходить півтори тисячі людей з усіх кінців України. Перемножте цю цифру на 52 тижні у році. Одночасно на стаціонарних відділеннях інституту лікується 550-600 хворих, з них 40-50 дітей. Приймаємо людей і без направлень. Надання допомоги, в основному, безкоштовне, хворі отримують необхідні ліки.
У справі відкритості і розуміння загроз суспільству від раку вже зроблені певні кроки на державному рівні і з боку засобів масової інформації. Але усвідомленням небезпеки має проникнутись увесь народ. На жаль, і профілактика раку, і особливо раннє виявлення перших ознак підступної хвороби у нас не на висоті. На один момограф, що виявляє захворювання молочної залози, припадає 2,5 обстеження в день, на комп'ютерний томограф – лише 5 обстежень. Люди не хочуть зрозуміти, що на першій стадії рак практично виліковується, на четвертій – надій залишається мало.

– Ми підійшли до проблем, що стримують успішне лікування раку, окресліть їх, будь ласка.

– Хай це нікого не шокує, але я виступаю проти відомчої медицини. В умовах нашої бідності вважаю утримання таких медичних закладів марним витрачанням державних коштів. Подумаймо, з 2000 року бюджет Мінохорони здоров'я зріс майже у дев'ять разів і становив у минулому році 35 млрд. гривень. Наче і немало. Але відчутних змін на краще не відбулося, бо на загальнодержавну медичну мережу, в тому числі і на такі спеціалізовані центри, як наш, їх адресується тільки 25 відсотків. Решта розпорошується на утримання лікувальних служб Міноборони, міністерств внутрішніх справ, надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України, Укрзалізниці тощо. Дійшло до того, що, за нашими даними, Міноборони на свою медицину тратить більше, ніж на озброєння, а госпіталь Збройних Сил надає платні послуги населенню. У відомчих медичних закладах умови не співставні з нашими. Між тим, коли виникає необхідність серйозного лікування, всі звертаються до нас. Чи не краще було б створити у державі єдине поле медицини, обладнати на рівні світових стандартів спеціалізовані інститути, які б надавали найкваліфікованішу допомогу. До речі, скільки б зекономили на дорого вартісному обладнанні, яке нині дублюється у відомствах.
Щодо інституту, то ви бачили наші побутові умови, вони поступаються навіть багатьом районним і обласним лікарням. Всі наші сподівання тут пов'язані із введенням в дію нового хірургічного корпусу. На це у нинішньому році планувалося спрямувати 150 млн. гривень. Але у зв'язку із кризою на завершення будівництва коштів нам не виділили взагалі. Більше того, з наших рахунків забрали гроші на придбання вкрай необхідного лінійного прискорювача для лікування хворих опроміненням, закупівлю засобів стерилізації для операційного блоку, разом це більше 30 млн. гривень. Газету, яку ви представляєте, читає Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Ми знаємо цього політика, як чуйну і мудру людину, і просимо його сприяння у розв'язанні цих фундаментальних для держави проблем.

– Мимоволі ми торкнулись політики і політиків. Як глибокий фахівець медицини, як ви ставитесь до цієї теми?

– Позитивно до тих політиків, які поділяють точку зору щодо порятунку українського народу, на сьогодні фактично приреченого, хто розуміє, що економити на онкологічних хворих, особливо дітях, аморально. Скажу відверто, бо переконаний, якщо наш народ не розпочати серйозно і негайно лікувати, він незабаром вимре. Вчені вже підрахували, що до середини нинішнього століття нас залишиться всього 25 мільйонів. Ще раз наголошую, до тих, хто хоче рішуче змінити цю прикру ситуацію, ставлюся з почуттям великої поваги. А от тих, хто торгує Україною, як писав Т.Г. Шевченко: "людською кровію шинкує і рай у найми оддає", вважаю тимчасовим непорозумінням, бідою українського народу. Давайте всім миром працювати, щоб їх час швидко минув, щоб зберегти генофонд нації на віки.