Середа, 30.07.2025, 17:52 | Вітаю Вас Гость | Реєстрація | Вхід
Головна » 2008 » Грудень » 4 » На словах підтримують, а жити не дають
На словах підтримують, а жити не дають
10:28
Помпезне відзначення річниці голодомору наводить на роздуми. Дивлячись як ситі і незаслужено багаті правителі бідної і ошуканої України фарисейськи моляться на кістках замордованих наших предків, аналізуючи те, що роблять вони з нашим народом нині, мимоволі закрадаються сумніви. А чи ж щирі ми – тепер уже незалежні – у своїх діях, у тлумаченні того, що відбулося у тридцяті і сорокові роки минулого століття, чи не проводимо нині – і знову ж таки свідомо, як в добу тоталіризму, державну політику, спрямовану на виродження нації. У час, коли Україна і її громадяни буквально конають у лещатах фінансово- економічної кризи, Президент на сотні мільйонів кровних людських коштів будує пам’ятник-свічу, запрошує глав держав, звозить з усіх регіонів України делегації, влаштовує грандіозні поминальні церемонії, яких не дозволяють собі незрівнянно багаті з нами Сполучені Штати. Чи ж не нагадує він імператора Нерона, який торжествував, коли палав Рим.
Посаджені ним, а не обрані народом, поводирі на місцях діють ще більш зухвало і цинічно. Вони прибирають до своїх загребущих рук все, що ще зосталось від суспільного багатства, зводять власні замки, обкладають людей непосильними податками, тарифами, повсюдними поборами, жахають їх безробіттям і неможливістю отримати належну медичну допомогу, захиститись від правового свавілля. Апофеозом руйнації стало незаконне, в основному під покровом ночі, знесення пам’ятників минулої епохи, яке трактують як розплату за колишні наруги.
Але ні показне тужіння з приводу трагічної нашої історії, ні боротьба з пам’ятниками не дають відповіді на запитання, чому ми так погано живемо нині, чому бур’янами заростають наші родючі чорноземи, чому вимирають наші села, чому за роки незалежності населення України скоротилося на шість (чи й більше) мільйонів громадян.
Пустка стала ознакою вже не околиць держави, а її центральних областей. На Черкащині природній приріст населення тільки за січень-вересень цього року зменшився на 8433 особи.
Це умовно можна назвати зникненням таких райцентрів як, скажімо, Маньківка чи Катеринопіль. Але спустошуються не райцентри, а села, на які припадає дві третини мінусового балансу. Жахає навіть не те, що кількість померлих на селі в області значно вища, ніж у містах, а те, що смертність тут проти кількості народжених (за дев’ять місяців 3895 дітей) більша у 2,6, а в Драбівському, Кам’янському районах – у три рази.
Недавно у селі Попівка Смілянського району теж відбувся скорботний захід – відкрили пам’ятник жертвам голодомору. І зробили все правильно, бо в муках загинуло тоді 111 односельців. Але самі учасники поминального мітингу не у виступах, а між собою з нерозумінням запитували, хто відповідатиме за те, що нині село вимирає. За три останні роки тут пішло з життя 95 мешканців, у Ротмистрівці – 186, у Носачевому – 138 осіб. І така тенденція у більшості сіл. Хіба це від доброго життя у тій же Попівці кількість померлих за цей період у чотири рази вища за кількість новонароджених.У Ротмистрівці це співвідношення становить 5,6 рази, у Мельниківці – 6 разів. У селах Миколаївка і Плескачівка цього навчального року до першого класу не пішло жодної дитини. А йдеться ж не про хутори, а про нещодавно квітучі села.
Чи могли ми ще десяток років тому уявляти, що у центрі України з’являться мертві села, де немає вже жодного жителя. На Черкащині, скажімо, це тепер колишні села Скомороха у Монастирищенському, Цибеківка Чигиринського районів, числяться десятки населених пунктів, де проживає один або декілька мешканців. І це вже без Чорнобильської катастрофи.
Аналіз показує, що причиною високої смертності є три групи захворювань: хвороби системи кровообігу (67 відсотків), новоутворення (11 відсотків), хвороби дихання (6 відсотків). Сільські люди, які зіткнулись з усіма прикрощами діагностування і лікування цих підступних хвороб, щоб знайти необхідні великі кошти, змушені жертвувати останнім, продавати навіть житло, аби порятувати рідну людину. Ця проблема на державному рівні відома. Та замість конкретної персональної допомоги у нас проголошують загальнодержавні програми, кошти на реалізацію яких, як вода у пісок, ідуть невідомо куди.
А заробити сільській людині такі кошти теж ніде, бо їхня зарплата ледве перевищує тисячу гривень і на 20 відсотків менша від середнього рівня по економіці області. Найбільше дошкуляє те, що 24,6 тис. сільських працездатних людей (57 відсотків від працюючих) просто не мають робити. Як називати цю політику у ставленні до селянина. В уряді, парламенті на словах його ніби підтримують, а жити практично не дають.
Невже про це не знають керманичі держави. Які так несамовито борються за те, щоб правити нами. Припускаю, що і не знають. Було їхні наїзди в регіони в’юнкі та улесливі місцеві посадовці використовують не для розмов з рядовими людьми, а для посадки дерев, відкриття реставрованих за недодані людям гроші історичних пам’яток, відтворення різних військових баталій, що уславлюють українську велич. Напевне, це теж треба робити, але не сьогодні.
Біда України у тому, що її можновладці не беруть на себе відповідальність за тяжкі наслідки їх урядування, що у їхній олігархічній політиці для свого народу немає місця. Правдами і не правдами захопивши владні висоти, вони взялися руйнувати (і не безкорисливо для себе) напрацьовану економічну і соціальну базу, створену десятиріччями напруженої праці всього суспільства. А щоб виправдати свої дії, нав’язали народу дискусії щодо голодомору 1933 року, героїзації ОУН-УПА, мови, вступу до НАТО і Євросоюзу, відносин з Росією. А тепер породжену ними другу руїну списуюь на фінансово-економічну кризу.
Країні сьогодні вкрай потрібні сили, які б дистанціювали себе від бізнес-кланів, потрібні лідери, які б працювали для всього народу і тим самим порятували б державу. Блок Литвина у парламенті, вся Народна Партія названі пріоритети ставлять собі за основну мету, а тому заслуговують на всенародну підтримку, бо, як кажуть самі люди, сподіватись на нинішніх можновладців марна справа.

Богдан Маковій, Черкаси

Переглядів: 571 | Додав: narodna
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]