ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Родючі землі України – безцінний дар природи. Та саме земля у наш час стає каменем спотикання, яблуком-роздору політичних і економічних скандалів. Новітні господарі намагаються перетворити багатство народу у невичерпне джерело власної наживи. На жаль, держава залишається байдужою до аграрного сектора економіки, а селянин із годувальника перетворився на пасинка у своїй рідні державі, плоди праці якого поціновуються найдешевше. Цей процес нині поглибився ще більше, у багатьох сільських громадах іде вторинний перерозподіл сільськогосподарських угідь. Всупереч земельному законодавству, при зацікавленому втручанні органів державної влади і місцевого самоврядування землі передаються особам, які не працюють і працювати не будуть.
Хвилює і те, як запопадливо у багатьох місцях намагаються віддати землю для використання іноземним інвесторам. На першому етапі їх приваблювали багаті чорноземи і відсутність будь-яких квот на вирощування продукції. На Черкащині цей процес розпочався із села Текучої Уманського району, де діяло потужне багатогалузеве господарство, утримували біля п’яти тисяч голів худоби. Через два роки тваринництва як галузі тут не стало, залишилось зернове виробництво, яке приносило найвищі прибутки.
Приваблює іноземців наша безпечність. На Заході обробляють на більше 40 відсотків землі ,а на Черкащині у межах 87 відсотків, ніхто у нас не регулює структури посівів. Іноземці розраховують, що соняшником і ріпаком засіватимуть до 20 відсотків орних земель, в той час як у них дозволяють це робити тільки на 3-х відсотках, бо там бережуть свої грунти. Дотація на гектар посівів у Європі становить в середньому 700 євро, а в Україні – 100 гривень. Зарубіжним інвесторам вигідно і за цих умов знімати вершки. А головне, вони, як і наші скоробагатьки, правдами і неправдами прагнуть закріпитись на українській землі, бо розраховують, що вона скоро продаватиметься. Але ж для цього у нас не створені умови: немає кадастру (оцінки) земель, немає іпотечного банку, щоб взяти довготерміновий кредит і викупити землю.
Для вітчизняних товаровиробників сільгосппродукції відчутні мінуси принесло входження України в СОТ. За ці потуги 53 київських чиновники отримали державні нагороди і чим це обернулось для наших аграрників? Нас навіть не ознайомили з умовами вступу, а особливо з перехідними положеннями, не довели вимоги щодо якості м’яса, молока, зерна. Ми лише із преси дізнаємось, що в’їздне мито до Європи для нас становить 21 відсоток, а до нас європейцям -тільки 13. Як наслідок, зараз Україна потерпає від безконтрольного завезення м’яса. Його імпортували вже більше 200 тисяч тонн і без митної візи. А ці кошти можна було б спрямувати на розвиток власного тваринництва, нарощування поголів’я свиней і корів. Про те, що це потрібно робити невідкладно свідчить статистика. Як можна було дожитись, щоб на весь Канівський район у сільськогосподарських підприємствах залишилось 85 корів, а в Монастерищенському – 919 свиней.
Фракція «Народного блоку Литвина» в обласній раді внесла пропозицію, аби кожна сільська рада при виділенні земель запасу в оренду надавала перевагу тим господарствам, які мають і розвивають тваринництво. У такий спосіб ми зможемо самі, без центру значно поліпшити становище із виробництвом тваринницької продукції.