ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

На кожному кроці із біл-бордів на нас поглядає Президент, запрошуючи познайомитись із тим, що «ми зробили» за останні майже 5 років. Ми – це Віктор Ющенко і надто порідшала рядами команда його прихильників із помаранчевих революціонерів.

Зразу зазначу, що я на минулих виборах голосував за Віктора Андрійовича, і, як громадянин України, із повагою ставлюся до діючого глави держави. Не сприймаю злісного бруду, що виливається на нього. На жаль, часто доходить навіть до брутальних образ, а то й до відвертих непристойностей і цинізму.

Але ж не можу погодитися також із тим, коли в ході передвиборчої боротьби бажане видається за дійсне. Не вважаю за потрібне зупинятись на виконанні попередніх обіцянок В. А. Ющенка «Десять кроків назустріч....» Про це суспільство знає, народ відчув їх на собі.

Ось лише результати одного кроку: «зламати тенденцію скорочення населення України». Коли проголошувались ці слова, нас на Україні було 48 мільйонів. А нині за даними Держкомстату трохи більше 45,5 млн. осіб. Розминулися кроки Президента із народом і з багатьох інших позицій. Зрозуміло, що звинувачувати Президента в усіх бідах було б неправильно, але для чого ж тоді обіцяти. Ну, що ж, облишимо кроки, бо вони ніби то зроблені.

Дивно читати інші «глибокі висновки», що рясніють на біл-бордах. «Ми здобули економічну свободу». Ну хіба з цим можна погодитись, коли абсолютна більшість населення (70 відсотків) бідує, коли панує вакханалія цін, коли за якихось 14 останніх місяців гривня схудла на 60 відсотків. Економічну свободу дійсно мають спекулянти, посередники, монополісти, котрі наживаються навіть в умовах кризи.

Із іншого біл-борду нас переконують: «Національна гідність. Ми її здобули». Зрозуміло, що здобули за останні шість років, і кожен громадянин України мав би тільки радіти. Однак висновок сумнівний, бо національну гідність ми здобували за часів Богдана Хмельницького, в 1991 році, коли Верховною Радою України проголошена незалежність України, підтверджена всеукраїнським референдумом в  грудні того ж року. За роки незалежності створені українські державні органи, схвалена в 1996 році Конституція, що має позитивну оцінку в світі.

Але ж за останні 5 років у зміцненні національної гідності ми не просунулися вперед. Це стосується як зовнішньої, так і внутрішньої політики. Не можна стверджувати, що на практиці виріс міжнародний авторитет України, її вплив на світові процеси. Залишаються закритими двері до Євросоюзу. Нам дали зрозуміти, що ми не доросли до членства в НАТО. Із стратегічним північним сусідом Росією маємо надто напружені стосунки. А тішитись вступом України до Світової Організації Торгівлі можуть тільки безвідповідальні політики і економісти.

А хіба зміцнили ми нашу національну гідність тим, що мільйони громадян України поневіряються і досі за кордоном, заробляючи на проживання, бо їх розум, знання і роботящі руки незатребувані в рідній країні.

А хіба можемо ми гордитись тим, що в Європі займаємо останнє місце за тривалістю життя, за рівнем медичного обслуговування.

А чи додає нам національної гідності такий факт: маючи добрі природно-кліматичні умови, володіючи майже третиною світових запасів чорноземів, не можемо забезпечити себе м’ясом, молоком і цукром, завозимо сумнівної якості продукти із усього світу. Це просто ганьба для держави. Зате керівництво Уряду дуже пишається тим, що вивозимо за кордон зерно, соняшник, ріпак. Але ж це сировинний експорт, а не кінцевий продукт. А от і доторгувалися до того, що в 2008 році імпорт на 18 млрд. доларів перевищував експорт.

Світ дивиться на нас насторожено, з недовірою, бо Україна займає 97 місце за привабливістю іноземних інвестицій, 90-те місце за виробництвом валового внутрішнього продукту на душу населення, 140-е місце за рівнем корупції.

Цей сумний перелік міг би продовжувати. Ці рядки написав для того, щоб кожний, кому муляють очі біл-борди, намагався тверезо оцінити успіхи діючого Президента і обіцянки кандидатів на президентське крісло. Оцінити і зробити висновок, кому віддати свій голос на виборах 17 січня 2010 року. Особисто я не належу до якоїсь партії. Але мої симпатії на стороні Народної Партії, її керівника В. М. Литвина. Він гідний високої честі – бути обраним Президентом України. Його високі моральні якості, досвід політика дають мені підставу сказати, що Володимир Литвин може стати дійсно народним Президентом. Вірю, що не помиляюся, що він виправдає надії нашого багатостраждального народу.

Олександр Подолян,  м.  Черкаси