ЧЕРКАСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Лебедівка: лебідь-дівка

Так сталося, що останнім часом довелося побувати на заходах, зініційованих місцевими осередками Народної Партії у селі Лебедівка Кам’янського району. Живуть тут дружною сім’єю чудові люди, бережуть і продовжують народні традиції, з гордістю, точніше зворушливо ставляться до своєї історії. Звідкіля ж вона з’явилася ця романтична назва поселення і чому так притягує сюди тих, хто хоч раз побував у цих місцях?

Як і у більшості топонімів українських сіл і міст, коріння назви Лебедівки зоріє у легендах сивої давнини. А їх аж три. Перша говорить, що на місці сучасного села існувало озеро. Весною і влітку тут любили відпочивати чумаки, їдучи в Крим по сіль. Проїжджі говорили, що на північ від с. Вербівки, через три версти, біля озера жив старий дід, який займався розведенням лебедів. Діда називали Лебеденко, перших поселенців-лебедівцями, а село Лебедівкою. Друга легенда пов’язана з першою і оповідає, що озеро кишіло лебедями, а перших поселенців називали лебедівцями.

Третя трагічна – «Так от, як з’явився той хутірець й відкіля пішла його назва? Коли цариця Катерина знищила Запорізьку Січ, козаки розбрелися в різні краї.

Десь років за п’ятнадцять по тому перебрався сюди з Дунаю літній, посічений рубцями від ран козарлюга. А чого перебрався? Бо в цих місцях давно колись мешкали його діди й прадіди.

Приїхав він з юною донькою-красунею, облюбував собі затишну місцинку над озером неподалік Вербівки.

Лісок, вода… чого ще треба старому січовикові? Головне ж земля рідна, пуповину в ній зарито. Завели собі господарство і стали з донькою жити – поживати… Пішов якось козак до Кам’янки за припасами й реманентом.

Не впорався та й заночував… Ні сном, ні духом не знав батько, що ввечері в полі, за лісом зустрів його доньку-красуню молодий шляхтич зі Сміли, який любив їздити сюди на соколине полювання. Дівчина, нарвавши пучечки лікарських трав, збиралась саме вертати додому.

Та шляхтича вельми вразила її краса й горда незалежність, її рішучі відповіді на залицяння. Розбещений, обмежений панич відчув зверхність і байдужість до себе козацької доньки.

Це його розлютило…

Насміявся він над беззахисним дівчам… Повернувшись до хати, козак не зустрів, не побачив доньки, шукав її цілий день, шукав її ніч. А вранці став біля озера й гірко заплакав, а коли протер очі, угледів перед собою на плесі білу-білу лебедицю.

-  Донечко моя, де ти, обізвися на батьківський голос?

У відповідь йому печально й зболено проячала лебедиця…

Лебідь-дівка…. Ле-бе-дів-ка…»

Про цю історію письменник Сергій Носань дізнався, вивчаючи біографії членів родини Давидових, яким належало село, а також життєвий шлях Петра Ілліча Чайковського. Мати Олександри Давидової – любимої сестри великого композитора, до якої він приїжджав у Кам’янку 28 раз, похоронена на Лебедівському цвинтарі. Неодноразово бував тут і Петро Ілліч. Його племінник Ю.Л. Давидов стверджує, що краса і повір’я Лебедівки надихнули композитора на створення балету «Лебедине озеро», що саме у цьому селі в уяві генія зазвучав танець маленьких лебедів.

У селі збереглася церква, якою милувалися Чайковський. Цей пам’ятник – рідкісний архітектурний витвір на Правобережній Україні типу храм – ротонда у стилі пізнього класицизму. Храм, як і люди Лебедівки, стійко переніс випробовування Громадянської і Великої Вітчизняної воєн, репресії радянської доби. Реставрований у часи незалежності України коштом жителів села та місцевого сільгосппідприємства він і сьогодні об’єднує душі мирян у Божій високості та любові, надихає їх на добрі справи.

Керівник товариства «Світанок» Людмила Миколаївна Тетьора, вона ж очільник місцевого осередку народників, без будь-якого пафосу каже, що вона закохана у своє село. Вона впевнена, що пам'ять про минуле, відроджена духовність очищують сумління людей і є запорукою того, що село збереглося, що у ньому діє багатогалузеве господарство, вся необхідна мешканцям інфраструктура – школа, садок, будинок культури, пошта, магазини, філія банку. «Історія не може бути яблуком-роздорою, - каже Людмила Миколаївна. – Вона, як мудра мати, має допомагати своїм дітям бути щасливими».

А лебеді і нинішнього року дружньо прилетіли і розкошують на просторих водоймах Лебедівки.

Микола Костецький